ТАКІ ГЛИБОКІ СНІГОВІ МАСИВИ....
ВІД ЇХ ВАГИ ДЕРЕВА МОВ ПРИСІЛИ.
І БІЛА РІВНИНА́́, НЕ РУШЕНА ЩЕ З НОЧІ,
ІСКРИТЬ ДО ЧОРНОГО ЗАСЛІПЛЮЮЧИ ОЧІ.
НЕМА СЛІДІВ, ЛЮДЕЙ НЕ ВИДНО МОВБИ,
ГЛАДІНЬ ЗАВМЕРЛА СНІГОВОЇ КОВДРИ.
СТОЯТЬ ТРАМВАЇ, З МІСЦЯ РУШИТИ НЕ В СИЛІ,
ХРИПЛЯТЬ МАШИН МОТОРИ, НАЧЕ КОНІ В МИЛІ.
ПОРИНУТИ Б У СОН ЗИМОВИЙ, БІЛИЙ,
ЩОБ СВІТЛО ЛІД НА ШИБКАХ НЕ ПРОБИЛО,
І ТАМ У ЗАТИШКУ, ПІД ПОЕТИЧНУ РИМУ,
У ТЕПЛИХ МРІЯХ ПЕРЕВІРШУВАТИ ЗИМУ.
ВЕРНУТИСЯ, КОЛИ ЗНОВ СВІТ РОЗКВІТНЕ
І ЗУСТРІЧАЮТЬ ЛЕВИ СОНЦЕ РІДНЕ,
А ГОРОБЦІ КРИЧАТЬ, НАВЧАЮЧИСЬ ЛІТАТИ...
ДАЙ, БОЖЕ, СИЛИ ЗИМУ ЦЮ ПЕРЕЧЕКАТИ.
1996 рік Львів