А ти тремтіла, ти мене чекала
Біля гортензій ніжно голубих...
І день пройшов, і злива з неба впала,
Ти все чекала, як чекають тих,
Хто повертається крізь згарища і війни,
Кого хова імла і далечінь...
А я ішов, я біг в твої обійми,
За мною не встигала власна тінь,
На мої плечі падали тумани,
Здвигались гори, падали мости.
Між нами виростали океани,
А я все біг, і все чекала ти!
Моя гортензія невинна, непізнана,
Мій ніжно голубий духмяний цвіт!
Я все лечу, лечу, моя кохана,
Як та планета, що зійшла з орбіт!..
