Вже не варто долати безкраї "бескиди":
Крізь пісочний годинник тікає наш час.
Вже нама́рно шукати на дні Атлантиду, -
Це невдячним заняттям було́ ще до нас.
Наші дні - то пісок, що крізь пальці стікає,
Наша пам'ять таїть не один обертон,
Та відлунням кохання безжально зникає,
Наче дивна примара у вранішній сон.
Вже не час роздивлятись пожовклі скрижалі,
Їм віддати належне вже треба давно.
А з минулим полине відлуння печалі,
Й може з'явиться сном... Та мені все одно.
Вихід з гри, що під назвою "коло сансари",
Де між патом і матом - класичний гамбі́т.
І нехай понад колом згущаються хмари,
Вічне сонце як завше встає там, де схід.