Чого іще не вистачає?
Чого іще душа бажає?
Смачних наїдків, вин хмільних
Чи, може, перстнів золотих?
Величні кам’яні палати
Ось розчиняють свої шати.
Тут всюди мармур і кришталь
І дорога тонка вуаль.
Приємно як пройтися садом,
Натішитися виноградом,
Суниць поїсти запашних,
Коли на землю пада сніг.
Та вся ця розкіш не втіша –
Про вічне томиться душа...
