Як я могла, та як посміла,
Душу свою відокремити від тіла?
Я розучилася мріяти усмак,
роки нелегкі здобули свою владу.
Як примудрилася на твоє "пора"
кричати поспішно "ні", замість "так".
Адже кожна клітинка усередині,
нудьгує без твоєї любові.
Що ж це за війна усередині така,
між так і ні, між Серцем і Душею,
між розумом і мрією?
Чому досі ти не завоював мою довіру,
хіба мало було тобі часу?
Рвуть почуття тіло на шматки,
розносячи в пух і прах, мій перед тобою страх.
Не могла собі придумати більшої страти,
чим слово "ні" у відповідь.
Я люблю свій біль по тобі сердечний,
угамовую спрагу в ньому безкінечну.
