«Все написано вже, - прорекли мудреці,-
Про любов, і розлуку, й страждання…»
Тільки ж кожен із сущих – у власнім житті –
Пізнає таємницю кохання.
Круто зміниться час, кануть в Лету усі,
Та пізнАння не висохне древо:
У новітніх світах їй, Джульєтті своїй,
Про любов заспіває Ромео…
Він ловитиме світло коханих очей,
Ніжно питиме вуст насолоду
І писатиме вірші жагучих ночей
Про жіночу божественну вроду.
Не погасне жага, не зітліють слова,
Що між зорі, до Господа линуть:
- Я кохаю тебе… Ти єдина моя,
Мого серця ясна половино…
І тобі прошепчу понад безмір світів
Цю молитву одвічну зізнання:
- Неповторність моя, промінь щастя в житті,
Моє перше – й останнє кохання…
Дякую сердечно 
