Вітер щедро регоче в лице,
по-дитячому ніжить волосся,
і шепоче : “Покинь все це!
будь зі мною – красива, боса!
стань свободою, сонцем стань,
не тікай, розчинись у промінні,
відречись від гірких терзань,
від людей, – бо вони ж незмінні.
Будь , як я! Невловимою будь,
загубись безтурботно у полі.
бачиш, хмари стрімко пливуть? –
вони вільні, м'якенькі та голі...
бачиш, соняхи дивляться вверх? –
вони слухають радіо неба:
“буря знову невпинно реве,
всім міцненько триматися треба!”
бачиш, маки вальсують-цвітуть? –
бо народжені у свободі!
моя пташко, покинь все, забудь
та й ходімо назустріч природі..”
Вітер мовчки ув очі глядів,
по-дитячому ніжив волосся,
а я тихо, без звуку, без слів
йшла до соняхів –
гарна та боса.
5-5
Вірш- чарівна краса! 
