Дух поетики плетений косами,
І розвіяний віями вірності,
І нехай ненаситні літописи, -
Сік пригублений в м’якоті вічності -
Жовтими абрикосами.
Тут в обіймах з’єднались три ангели,
Забавляючись давньою лірою,
І шуміла шухлядами яблуня,
Як образ, де образ – мірою,
Бо яблука в ніч падали.
Набивали соломою ящики,
Розливаючи сонце лінощів,
І в хвостах залишались, ящірки,
На полях і в нотатках ніжності –
Диким натхненним почерком.
Вільні губи любили синтаксис,
Стиглі очі губили погляди,
Як не сміли читання винести,
І ховали шухлядами подихи, – їх
Незрозумілі приписи.
Вони розтікалися персами,
А тоді навісніли зорями,
Скрипіли під сіллю колесами,
Загубившись у міфах історії –
Між Антеями
та
Геркулесами.
11.08.2019
