Іринці йде четвертий рік,
Вона їсть кашу і пиріг,
І знає все про все вона -
Про зайця, вовка і слона.
Тому не слухає мала
Казки про лева і осла,
А як запалить ніч вогні,
Сидить, розказує мені.
Про те що небом йде увись
Інакший місяць ніж колись -
Той був як яблучко криве,
А цей корабликом пливе.
Він підійнятися не міг,
Бо ліс тримав його за ріг,
А потім вітер вверх подув
І його трішки підштовхнув.
А вранці - в скількись там годин -
Її взяв тато в магазин,
І коли йшла із ним назад,
Пила із пляшки лимонад.
Там був місток і стежка вниз,
Там їй метелик сів на ніс
І очі крильцями закрив -
Вона могла б упасти в рів.
Вона ще гралася в піску
І тьотя йшла в капелюшку,
Її собачка мовив "гав"
І дружньо лапку їй подав.
Ще жук кричав в траві "дзінь-дзінь"
І його нюхав зверху кінь.
А коли падав з хмарки дощ,
В ставку кипів зелений борщ.
Було багато ще пригод,
Про все розкаже зараз... От...
Бу-бух... І крихітка лежить,
Мала Іринка міцно спить.
А за віконцем, в тишині,
Палають зіроньки ясні
І місяць в небо, в темну вись
Іде так само, як колись.