Не запитуй чому, яка доля лиха і непрохана
на цей берег чужий і пустельний мене привела,
краще слухай, як б'ється птахом диким сполоханим
в грудях згусток тривоги, надії, любові й тепла.
І нехай море піниться і небеса не просвічують,
дикі чайки над хвилею нам пророкують печаль,
мені радісно так і безнадійно у відчаї,
що забуттям за життя заплатити ніскільки не жаль.
Знаю, що не завжди про що мріється те відбувається,
але те, що було, все пребуде навіки в тобі,
і неправда, що радість швидше ніж біль забувається -
просто з часом вона перетвориться також у біль...
