Минали роки — вона з серця мого не виходила,
Неначе застрягла в загерметизованій пам'яті.
Крізь сни божевільні мій розум до сказу доводила —
Аж зводило стегна мов чорта в Великдень на паперті.
Минали роки, та мій біль лиш міцнішав і глибився:
Щоранку все меншало сил і причин прокидатися.
Мій мозок тоді остаточно із колії вибився.
Життя — не життя, коли хочеться впасти і здатися.
Минали роки — тлів недопалок віри в душі моїй —
В повернення радості днів і ночей із коханою.
Але розуміння того, що я вже не потрібна їй,
Врізалось в зневолене серце кривавою раною.
Минали роки. Я ставала дедалі сильнішою,
Принаймні, у стриманні проявів пристрасті хворої.
І та, що так довго для мене була найріднішою,
Лишилася лиш героїнею казки суворої...
(28 лютого '20 р.)
По особливому. 
класно написано
