Твоє ім’я у мене на устах,
З ним прокидаюся і засинаю,
Та хоч душа моя давно пуста,
Тебе впустив колись, тепер страждаю.
Коли то було? Стільки вже пройшло?
Ми поміняли свої ролі й маски.
За цей час сотні сигарет пішло,
Далеко не одна бутилка віскі.
Минуло стільки часу, не злічить,
А ти ж так не дізналася нічого.
Крім твого імені, що десь кричить,
В мені не залишилося святого.
Якщо так боляче, тоді чому
Тобі я не насмілився сказати?
Бо хоч би й бачила як я тону,
Мене ти не змогла би врятувати...
Тому для чого знати це тобі?
Нікому того зовсім не потрібно,
Не треба ні тобі, ані мені,
Хоч почуваюся так жалюгідно.
Але з тобою в серці дальше йду,
Не знаю я куди, та лиш надіюсь,
Що в інших порятунок віднайду,
Що з іншими без сонця ще зігріюсь.
Та все ніяк з думок не хочеш йти,
Ти наче сон, котрий щоночі сниться,
А виходу із нього не знайти...
Агов, можливо досить вже? Прокинься!
Встаю, тікаю з дому, йду кудись,
Блукаю серед вулиць і будівель,
А в голові кричиш ти: "Повернись!"
Не порятунок ти - лише загибель.
Усе як завжди, я такий дурак,
І знову наступаю на ті ж граблі.
Хто знає, може це не просто так?..
А поки роблю ті ж помилки далі.
Твоє ім’я у мене на устах,
З ним прокидаюся і засинаю,
Та лиш в одному є моя біда:
Одну я люблю, з іншими гуляю.
16.02.20
