Буває відчай і печаль у душу закрадеться,
Усе німіє, та поглинає пустота,
змінити хоче все, як їй це заманеться
І слабкість тягне каменем до дна
Безсилий борешся і каламутиш воду,
Шукаєш вихід щоб піднятись з глибини
Та втома знерухомила й забрала змогу,
піднятись, сил нема собі самому помогти.
Та всеж із кожним рухом набираєш ходу
Захльобуючись продовжуєш гребсти
І ніби бачиш ціль...Ось-ось...Та знову,
перешкоди поглинають в безодню темноти
І борешся щодня з собою,
Пройти цей шлях- добратись до мети,
Бо ти вже бачив цю безкраю воду,
Яку реально можна проплисти!
