Я пішов від тебе назовсім
у найдовшу холодну ніч.
Роздратованим, майже босим.
Не чекай мене і не клич.
Щось важливе хотів сказати,
чи пояснень яких знайти.
Все життя для мене була ти,
як лампада у темноті.
У часи найтяжчі — розрада,
джерело в жагучій душі.
Моя чиста любов — не знада.
Невже я не казав тобі?
Знаю сам! Мовчазний, упертий,
головного не помічав.
Став скупішим на компліменти,
поспішив до буденних справ.
Що тепер... Озирнувсь навколо:
кожна вулиця тут чужа.
Темінь сніг розтрушує кволо,
промокає без сліз душа.
Загубилися десь валізи,
цигарки всі зійшли на дим.
Як знайти мені компроміси,
щоб єдиним лишатись твоїм?
Срібний місяцю, що порадиш?
Ти ж завжди з жінками на «ти».
Знов планети готують паради,
мерехтять привітно зірки.
Затихають емоції зайві,
впорядковуються думки.
Ось сиджу на знайомій лаві,
якось сам приблукав сюди.
Дім навпроти, в віконці світло
й найрідніший твій силует.
Я ішов, я тікав... та ймовірно —
це був тільки до тебе злет.
Таня СВІТЛА
05.2020 р.
Може хтось з чоловіків і скаже, що нічого жінці писати від чоловіка, може... але я почула розповідь і записала, від нього і трішки від себе. Дякую, Катерино, Ви завжди мене підтримуєте.
розчулює 
