“Не зважаючи ж Бог на часи невідомости, ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися”. (Дії 17:30)
Ридає і стогне земля,
Їх плач до небес долітає.
Велика, велика вина!..
Коли ж то це серце пізнає?
Голосить удень і вночі,
Угору здіймаються руки.
О, земле, що хочеш собі,
Невтішна від скорбної муки?!
О, земле, пороки твоїх,
Як й сльози до Мене злітають.
Не каєшся чому в гріху?
Це тебе пороки карають.
О діти, о люди, земля,
Скидайте гріховне лахміття.
Бо буде ще більша біда...
Очистіть із душ всяке сміття.
Хвороби і мори ідуть...
Хто може змагатися з Богом?
Й Я плачу, та сіяне жнуть.
Де будеш за смертним порогом?
О земле, о блудні сини,
Спиніться на власних дорогах!
З вас кожен Мені дорогий.
Спішіть примиритися з Богом.
Я гріх ваш розп’яв на хресті,
На Сина гріхи положивши.
Щоб вільним ти був у Христі,
Для Мене Всесильного живши.
Чому ти не хочеш прийнять
Голгофські Христові страждання?
Я хочу спасти, не карать,
Чекаю одне — покаяння!
