Уся прикута ланцюгами,
Із білосніжними крильми,
Сидить і тягнеться руками
До мене мрія із пітьми.
З пітьми обставин неминучих,
З тунелю тліючих надій,
Сидить в думках моїх пекучих,
У центрі замкнених подій.
І я нічим не допоможу,
При спробі зняти ланцюги -
Лиш долю сплячу розтривожу
Гарячим доторком руки.
Вона розгніватися може,
Від сну прокинеться і вмить
До нас настроїться вороже,
Тому нехай...нехай ще спить.
Пробач, маленька моя мріє,
Пробач, повір, настане час
Й до тебе доля подобріє,
Надії вогник ще не згас.
Я в тебе вірю до нестями,
В таку підтоплену слізьми,
В прикуту нині ланцюгами,
Із білосніжними крильми.
***
