Ти для мене зіграй на гітарі,
Рви натягнуті струни душі.
Наливай, щоб забув я в угарі
Ту, з якою тепер ми чужі.
Не хотів я, щоб все це так сталось,
Щоб не милим для себе я був,
Та нічого вже більш не зосталось,
Надто пізно усе я збагнув.
Я не думав, що буде так важко
Коротати в самотності дні,
Засинати в холодному ліжку
Без гарячих обіймів її.
Буде боляче в очі дивитись,
Що мов пара глибоких озер.
Так приємно в них було топитись,
Та поглянути страшно тепер.
Від гітари доносяться звуки,
А холодні, неначе в мерця,
І покручені тремором руки
Розбивають бокали й серця.
Хай, можливо, я їй не потрібний
І кохає вона не мене...
Я шукав з нею щастя, наївний,
А натомість згубив в ній себе.
На душі тепер біль і страждання,
В серці холодно, злива і грім.
Не отримав від неї кохання,
Тільки стала натхненням моїм.
Перестав би я вірші писати,
Лиш забути це все чимскоріш.
Та я впевнено можу сказати:
Це останній про неї мій вірш.
Ти, мій друже, не припиняй грати,
Хай звук ллється в відлунні цих стін,
Я ж продовжую палко кохати,
І не прошу нічого взамін.
18.09.20
