Одну троянду, подаровану тобою,
Одну з мільйонів, що квітують на землі,
Її одну взяла в майбутнє із собою,
Разом з колючками на довгому стеблі.
Що трішки ранять мої руки час від часу,
Та їй не місце серед тліючих руїн,
Руїн минулого, що валяться щоразу,
Як злегка спогадом торкаюся до стін.
Їй там не місце, під холодними снігами,
У чорно-білих, напів мертвих кольорах,
Їй місце тут, в душі садочку, біля брами,
В моїх гарячих, хоч й подряпаних руках...
***
