Їде потяг під назвою "Життя "
Їде швидко а ми лиш пасажири,
Здається довга-предовга колія ,
В один кінець квиток ми всі купили.
Їде, стукає під ритм нашого серця,
Поїдаючи дороги і поля,
Всім бажаючим відкриває дверці,
Для тих ,хто позоветься як рідня.
Та різні по дорозі пасажири,
Є ті ,хто з нами в дружбі до кінця,
І ті ,хто хоче долю нашу з виром ,
Кинути в зловіщі озерця.
Їде потяг навесні, їде взимку ,
По колу проминає місяць,рік,
Не зупиняє ніколи й на хвилинку,
З цього шляху ніхто іще не втік .
Їде потяг - стукочуть коліщата,
І весело ,і сумно на шляху,
Згадає кожен,що вчора ще малята,
А сьогодні у майбутнього страху .
Ні не страшно жити а страшно невідоме,
Куди цей потяг кожного звезе?
Нам по чужих дорогах трапляються все коми,
Лиш крапка закінчить вкінці живе .
Цей потяг знає все- дороги,нашу долю ,
А ми завжди наслідуєм по нім,
Земля доки під нами ,у нас є своя воля,
І потім невідомість рідний дім.
