Відчини мені, мила Софіє,
Най зайду в твій освітлений двір,
Про який кожен глибоко мріє,
Під землею втрачаючи зір.
Моя мила, далека Софіє,
Я надихався дизельних стін,
Де із кожного закутку віє
Чимось диким, де хрусткіт колін
Вже мене не дивує з пів-року,
Де палю замість бачити сни,
Де із кожного темного боку
В мене кидають жало вини...
Відчини мені, мила Софіє,
Най поп'ю зовсім трохи води,
У дворі, про який кожен мріє,
І піду, затоптавши сліди...
Забывай меня, Сонечка, детка,
Пусть я буду лишь бледным пятном.
Я - касание, голая ветка,
Что скрипит за дождливым окном.
Забывай меня, Соня, навеки,
Докури, докричи и допей.
Не теряйся в одном человеке,
Забывай меня, Соня, скорей.
Відчини мені, мила Софіє,
Но готовься навек отпустить.
У дворі, про який кожен мріє,
Дай напиться. Не стоит грустить...
