Морозні дні видобули з пам'яті найтепліші дитячі спогади. Згадалось одне залипаюче зимове видиво з дитинства - розтоплена груба в дідовій хаті. Найбільшим щастям було дорости до віку, що дозволяв самій відкрити гарячі дверцята і підкинути дрова, але не закривати їх, а дивитись, як ненажерливе полум'я поступово з'їдає деревину, як розлітаються жаринки, утворюючи вогняні феєрверки, чути, як свистить і тріщить палаюче дерево, відчувати його особливий аромат і гаряче обпікаюче дихання, аж поки не пашітиме обличчя. Лише на хвильку відсісти трохи далі, вгамовуючи жар і знову сідати ближче, щоб не пропустити наступну серію заворожуючого "фільму"... Тоді, дитячі фантазії малювали в живому грайливому вогні чарівну Жар-Птицю, яка мала обов'язково здійснити всі бажання. І вони здійснювались, пізніше, у добре збитій бабусею перині, ніби в небесній хмарині, в солодких дитячих снах, аж до ранкового пробудження під бемкання старого, як світ, дідового годинника...
#тепліспогади
Ой, як я вас розумію, Віто!!! А особливо запам'ятались ті неповторні враження, коли вкидав у розжарену грубку медичну ампулу для фейєрверку, коли нікого з дорослих в хаті не було.
