У неї були крила. Насправді це дуже незручно. Ні, це зрозуміло. Це просто необхідна річ, щоб літати. Але якщо не літати … Це ж не можна дати себе обійняти. Це ж зовсім незручний одяг.
І зовсім незручно сидіти на кріслі. Але ж, вибачте, яка рівна постава …
Вона любила літати. Звісно, уночі. Звісно, не надто високо. Високо літати - це іноді страшно.
Одного разу вона спробувала удень. Але поруч раптом з’явився літак. Здивовані до нестями пасажири кинулись до вікон. Вони вважали, що побачили ангела. Але вона не була ангелом. У неї просто були крила …
А може їй лише судилося стати ангелом. Просто, ще не настав її час.
………………
Їй судилося стати актрисою. І грати комедійні ролі. Неймовірно смішні, неймовірно добрі. Але з часом пропало бажання смішити і з’явилось бажання заставляти думати … А такі актриси набагато менше потрібні, менше цікаві, як комедійні. Ну так, це для цього світу ... Здавалося б, навіщо це все молодій жінці? Це все крила … Крила заставляли шукати особливі сенси …
Їй судилося жити у державі, де немає очевидного, простого сенсу. Отого, що завис у повітрі ... Отого, що дарований батьками, поколіннями попередників ... Можливо, іноді це і добре. Але це для іншого суспільства. А тут той сенс треба придумувати. Якщо не придумаєш, то на хитку допомогу приходили алкоголь та наркотики. І ти кричиш під гітару найважливіші речі, які ніхто не чує, а потім загоюєш цю глухоту отими оманливими "ліками" ...
В чому міг бути цей сенс? Стати кимось на кшталт успішного гладіатора і перемогти усіх своїх суперників. Тобто стати досконалим бійцем. Це потім знадобиться в армії. В якій можна залишитися … А потім воювати у десятках сусідніх країн, де в його країни чомусь багато своїх інтересів. Які іноді можна просто придумати. Так само, як і сенси ... І убивати. Убивати ... Але казати, що це робили інші ... Бути успішним настільки, що убивати інших, та не дати убити себе.
Цей сенс міг бути в оптимальному одруженні … Вийти заміж за якийсь з тих розкішних палаців, авто, зроблених кар’єр. І вважати себе успішною. Можна навіть сказати: це ж усе заради моїх дітей. Звичайно, поки що не існуючих. Та й ці палаци мають у такій обраниці потребу поки не остогидне. А потім у палаців пропадає інтерес. І далі знову доводиться сидіти біля моря … і чекати … але вже з набагато меншою вірогідністю, що якийсь рибак з допомогою своєї золотої рибки (спадку, удачі, важкої праці) раптом захоче виконувати твої бажання …
Цей сенс міг бути у важкому навчання точним наукам. Адже, якщо ти талановитий, тебе можуть помітити заморські власники палаців, яким хватає особистих знань для розуміння, що тих знань потрібно ще більше. Що неможливо вічно продавати нафту газ і алмази, а зрештою доведеться продавати знання. А якщо їх немає, то .. продавати не буде що …
У неї був друг Макс. Чому він став її другом? Це важко пояснити. Він вважав, що бути чудовим гладіатором – це шлях до серця Лії. Адже появляться гроші і можна буде придбати дорогий подарунок, поїхати у далеку подорож у світи, де у людей є справжні сенси, не боятись захворіти у світі, де нікого по справжньому не лікують …
Він не знав, що Лія вже побувала у кожному куточку цього світу. Він навіть не підозрював, наскільки їй байдужі дорогі подарунки. Він бачив лише своє розуміння кращого. Завжди бажаєш комусь того, чого бажав би самому собі. Якщо ти щиро бажаєш … Іноді навіть не уявляєш, наскільки цього комусь може бути непотрібно …
Чому він раптом став потрібен Лії? Вона цього ще не знала …
Макс знову бився на арені. Спочатку він долав своїх суперників. Він не відчував ненависті до них чи ворожості. Він дивився на них наче на манекени. Вони ніколи не спілкувалися перед боєм. Та й який у цьому сенс?! Він щойно зламав хребет черговому манекену ... що за буденність?!
Але оцей в чорному боєць виявився сильнішим. Макс залишився лежати на арені, не маючи змоги навіть повернутися, не те що підвестися на ноги. Він і не бачив, як уночі хтось м’яко опустився з небес і підхопивши його попід руки підняв угору. Далі було лікарняне ліжко і злісний вердикт головного лікаря: він вже не зможе ходити …
…………………
Він мав стати її першим завданням. Дві тисячі двадцять одна врятована душа дозволяла ангелу перейти на наступний рівень. Стати учителем у своєму середовищі. Макс був лише першим. І важко сказати, чи не виявиться ця перша спроба невдалою?
Втрачено сенс існування. Саме так можна було б сказати зараз про нього.
………………..
Вони сиділи у парку. Макс у інвалідному кріслі, а Лія – на краєчку облюбованої вітром та дощами лавки.
- Чому ти все ще приходиш до мене? У цьому немає ніякого сенсу?
- А може ти і є моїм сенсом?
- Безвольний розчарований тип в інвалідному кріслі … Навряд чи … У тебе сцена, у тебе попереду чудове життя …
- Скажи мені: а ці, кого ти переміг, з яких більшість так само сидить сьогодні в інвалідному кріслі, а може й гірше … Ти щось відчуваєш щодо них?
- Ми всі обрали таку долю. Я не звинувачую ні себе ні в чому, ні останнього свого супротивника …
- А ти упевнений, що її, цю долю, не обрали за вас?
- Я не задаюсь такими глибокими питаннями.
- Але ж у тебе саме зараз є час на те, щоб задати собі такі запитання.
------------------
Тіло Лії лежало на асфальті. Розстріляна заради мисливського азарту, вона зараз зовсім не була схожа на ангела. Крила раптом пропали. На землі лежала дуже красива молода актриса, якій чомусь перестали подобатися комедійні ролі.
Перелякані від вчиненого мисливці утікали з посірілих пагорбів. Кого насправді хотіли вони вполювати у холодному вечірньому небі? Чи змінило їх це усвідомлене вбивство? Навряд чи. У країні, де цінність людського життя не переважає ста доларів, ще одна убита актриса … Це щонайбільше кілька статей у пресі, жахливих фото в Інтернеті і розпач єдиного справжнього друга.
…………………….
Макс закінчував свій перший роман. Це була його сповідь. Сповідь про зроблені помилки і причини цих помилок. Він уже знав, про що буде писати далі.
Це буде фантастичний роман про ангела, якому залишилося врятувати дві тисячі двадцять душ. І він знав, що це вже точно на одну менше …
…………………….
У неї були крила. Сьогодні вона піднялася високо – високо. Сьогодні вона сховалася від людей …
