Таки не розумію
І скільки не гадай:
Чому життя так мало,
Коли у серці рай?
І тут без вічних «чому?»
Не зможу зрозуміть:
Чому життя багато,
Коли в душі болить?
Кого про це спитати?
І як то пояснить?
Чому такі питання
Турбують цілий світ?
Куди мина кохання,
Як любить ще один?
Як птахи однолюби
Тужать без половин.
Чи є життя на небі?
Чи буде страшний суд?
Без страху щоб грішити,
Чи Богу вірним будь?
Птахів це не турбує —
Кохають все життя,
А ми його втрачаєм
На пошук небуття.
Дивлюся все на небо
І думаю про птах.
Які вони щасливі,
Далеко нам до хмар.
Вони страху не мають,
Їх небо колиха.
Птахами стають люди,
В яких питань нема...
Олександр Кармишев
17.09.2020
