Коли щось маєш, то сприймаєш
Ти як належне в цім житті,
Живеш собі й не помічаєш,
Що не все вічне на землі.
Живеш собі і не цінуєш
Ту кожну мить свого життя,
Даремно звичний час марнуєш
Й хвилини радості буття.
Сьогодні ліньки й відкладаєш
На завтра справи, й так бува,
Що завтра, навіть забуваєш,
Всі недомовлені слова.
А завтра може й не настати,
Бо не все вічне на землі.
Дано від Бога нам втрачати
Ті миті звичні і прості.
Коли втрачаєш – розумієш,
Що вже назад не повернеш,
Що теплим словом не зігрієш,
Й в минуле стежку не знайдеш.
Цінуй сьогодні все, що маєш
І днем сьогоднішнім живи,
Та дякуй Богу, що ще можеш
Сказати ти комусь «прости».