Малюю в кольорове чорно-біле,
Несе натхнення, рветься від землі.
Із Музою ми знову полетіли
В повітрянім яскравім кораблі.
Лечу! З азартом та адреналіном!
Проблем, турбот зреклася багажу.
За край вхопила з римами хмарину,
В емоціях, від захвату – дрижу…
З дитинства мріяла я мати крила,
Як птахи, що у височінь летять…
Нарешті, мрію я свою здійснила –
Поезія – це мій аеростат.
З душі, немов зірвали вічні ґрати –
Підкорюємо «п’ятий океан».
Словами дуже важко передати
Вулкан емоцій, хвилювання стан.
Канцона, альба й інші дивовижі…
Сонет кохання… мудрі рубаї…
Так тільки Муза фарбами розпише,
Барвисті мрії й почуття твої!
Терцини, копли, серенади сила,
Майстерний віланели пірует.
Малює в кольорове чорно-біле –
В польоті вічнім мандрівник-поет…
Навзаєм, Вікторе! Нехай аеростати поезії несуть до нових вершин! 
