Душа мінлива, як погода,
Бо знає всі свої права.
Буває ніжна й дуже горда,
Бо вона вічна. І жива.
Лаштує настрій спозаранку,
Та їй байду́же, як прийму.
Наллю я чаю в філіжанку,
Тебе, душе моя, вгощу.
Я знаю: любиш солоденьке,
До тебе ключик я знайду.
Моя частинка ти рідненька,
Не смій тримать на поводу..
Буваєш тиха, добра, ніжна,
А то зірвешся, як вулкан.
Баваєш часом легковажна,
Мене загониш у капкан.
Любить примусиш і страждати,
Клянешся - це в останній раз.
А потім разом будем плакать,
Була любов не для прикрас.
Ось так живем удвох з тобою,
Проходять місяці, роки.
Ти не роби мене рабою,
Допоки я є, є і ти...
Несподівана тема, колись і я спробую щось про свою душу. якщо наберуся сміливості.Здається,Спіноза казав: коли залишаєшся наодинці із собою. то виникає питання,з ким ти