Літній сонцеблиск
Висвітлює тьму ночі.
Зоряний ажур ряхтить.
Почавшись, ранок
Натхненний день звіщає,
Труд людський благословить.
Незаймана ніч
Пречиста й благодатна
Подруга душі.
Взаєморозумінням,
Натхненними думками
Чаша повниться жива
.
Самотнім птахом
Душа не хоче бути.
Пару шукає.
Допоки відшукає –
Не раз впаде на камінь,
Долю кленучи свою.
За руку водить
Мене пустунка Муза.
Жити вчить мене.
Писати вірші учить
Не жартома – серйозно.
Полем навпростець
Ступає осінь-квітка.
Сором’язлива
Розкішна осінь-панна
У золотім намисті,
У вІнку калиновім.
Майнула згадка.
Мов прикрий сон згадалось.
Щезло, розтеклось…
Попливло з туманом, ген,
За обрій в даль незриму.
До столу кличе
Мати діточок своїх:
Сідайте, дітки.
Що Бог послав – те їжте.
Здорові будьте, дітки.
Пелюсток не рви.
Чи люблю не загадуй.
Ромашки білі
Подругам своїм роздай,
На долю хай гадають.
Не пропадає
бажання віршувати.
І чим далі в вік –
Гостріше відчуваю
Потребу спілкування
Із поетичним словом.
ВЕСНЯНКА
(хонкадорі)
1
’’Гей, Дітлахи!’’
у коло дружно станьмо,
Весну закликаймо!
Ой, весно, весно!
Землю заквітчай красно
Фіялочками рясно!
2
Первоцвітами,
Квітами тендітними
Землю заквітчай!
Будуть дітки бігати,
Пташенятка літати,
Весну любо вітати.
