Коли дуже довго не має дощу, і чекаєш – не можеш ніяк дочекатися. І хмари, посланці вищих сил, дражливо кружляють над головою, ніби граючись із моїми нервами, як дитина грається з улюбленою іграшкою. Годують обіцянками, наче політики.
Тим часом у повітрі вже пахне вологою…Вітер обіцяє, мов ведучий програми погоди, що кожен природний фактор є лишень картинкою для осмислення : у чому нам вийти надвір.
Така інтригуючи тиша… Невже оте рідне та знайоме " кап-кап...кап-кап...кап-кап" знову бентежитиме й напуватиме спрагу душу ?..Ще мить і з'являється вона – сама Прозорість дощу з блискучими пацьорками у вухах. Неспішними кроками підкрадається до нашого міста у довгому сірому плащі аж до ковбойських чобіт на високому каблуці. Капелюх у неї хмароподібної форми. Та очі чомусь зосереджені і трохи сумні.
Привіталася чемно зі мною. А потім раптом вимовила :
-Бачиш усі ці краплі ? Це насправді людські сльози, яких я назбирала, коли мандрувала світом. Їх надто багато, так як багато життів на Землі. І в кожного є якась своя історія - болячка. Може та людина й не показує її назовні – я все бачу, від мене нічого не сховаєш. І так по жменьці скорботи – вийшла ціла злива – чиста непідкупна…Можливо, у Тебе є щось сумне чи навіть трагічне ?..
Я розказав власний не дуже приємний і майже катастрофічний випадок. Мені здалося - її вразило. Видно було - свіжі цівки щойно заворушилися на обличчі незворушному. Мабуть, звикла до таких різного роду оповідок. А пізніше набрала до грудей кисню…і коротким « ну, все…мені пора…» відправилася у свою кругосвітню подорож. За нею поволі стихали краплі, лишень калюжі перешіптувалися хвильками по воді, ніби прославляли свою покровительку. А тим часом я відчув велике полегшення. Свіжо стало ззовні та всередині.
Іншим разом розкажу отій дивній пані веселу історію, аби просльозились від радості обоє…
Брвао пане Романе! 
