Коли приходить вечір в хату,
Щоб скоротати ніч зимову,
Люблю з тобою розмовляти,
Чарує ніч така шовкова.
Я задивляюсь в твої очі,
Що випромінюють тепло.
А серце з радості стукоче,
Я хочу, щоб завжди отак було.
Струмками линуть твої речі,
Казковий світ з них вирина.
І я схиляюся на плечі,
Життя зникає рутина́.
Тебе вивчаю знову й знову
Яка все ж ніжність твоїх рук!
І вітер слухав цю розмову,
Нехай не буде в нас розлук.
Мене ти вводиш в світ казковий,
Я, як дитина, вірю в це.
Аж поки промінь світанковий,
Мене у тебе не вкраде.
І вже у сні йдемо у казці,
Там не зима - цвіте весна.
І пахне м"ята так на грядці,
І в цім щасливі ми сповна...
Коли дарує доля щастя,
Воно лише для вас, для двох.
Живе воно із вами завжди,
Ще зігріває вас любов.
Дуже гарно, дорога Надюшко! Дякую Вам за вечірній позитив і такий вдалий дарунок!
Щастя Вам море, світлих радісних днів і море кохання на все сімейне життя!
А картинка, певно, змолоду? 
Зачиталася... Ніби поринула у чарівну казку... Дуже гарно! 
