Вау, шопінг, інтерфакс
Жіза, варик, Сленг, бакс.
Круто, лажа, муть, ніщак,
Блін, зашквар , сасна, мудак,
топчик, шмотки, фейк, абілка,
подик, шняга, рофл, ачівка
тискать клаву на сидюк
Злити катку на писюк
рофліть агріться , харе
хто з вас що тут добере?
Ото ж і я нічогісінько не втямив аж поки не почитав новітній словник молодіжного сленгу– 2019, а простіше сучасний жаргон. Нажаль навіть у Верховній раді можна чути; зашквар, дерибан, блін, лажа і тому подібне. Це просто якесь жахіття!
Ми у дитинстві такого і не знали та й нечули . Мандруючи подумки заповітними стежками свого дитинства пригадується бібліотека. Там працювала чудова жінка Олга Мусіївна Чистова. Памятаю невелика кімната, столи, повнісінько дітвори. Як вона уміла заохочувати до читання. Спочатку розповідає деякі уривки з книжки чи журнала, а ми роздявивши рота слухали, а потім роздавала нам книжки та журнали. Там я вперше прочитав книжку "Пригоди Тома Сойєра і Гекльберрі Фінна". Ці пригоди так запали мені в душу, що через декілька років і у мене з моїми друзями були не менш цікаві історії.
Наша старенька хата, яка вросла по самісінькі вікна у землю, була якраз у центрі сучасної Лохвиці. Зразу ж за хатою був невеличкий потічок у якому було зовсім мало води, а все ж таки вода мала течію. Зимою коли потічок замерзав ми бувало на коньках по льоду добиралися аж до самісінької Сули. А через дорогу було, та і до цих пір збереглося, невеличке озерце тоді воно було з крутими берегами які густо поросли дерезою та здичавілим бузком. У цих чагарях ми із хлопцями поробили проходи і там грали у піжмурки, а у самісінькому куточку озерцця було невеличке джерельце ми там частенько бовтались та ловили плетеною корзиною рибу. І озерце, і потічок це залишки колишньої річечки Сулиці. Там же через дорогу від нашої хати жили євреї , майже мої однолітки, Льова, Додя та Зяма і ото з ними ми і робили шкоду за що і одержували від батьків відповідну нагороду. Розваги у післявоєнної дітвори були дещо своєрідні. Батькам не було часу слідкувати за нами тож здебільшого ми були віддані самі собі. Майже у кожного хлопчака був самопал, а шоб набити його порохом то це на тоді була не проблема патронів у млинівській сосні було навалом. Так отож прийшла нам на думку чудова ідея збудувати парусник як у піратів з пушками, парусами і обов́язково з веселим роджером. Провозились довгенко зате корабель вийшов то шо треба. Посеред шматка дошки ми прибили по центру брусок, до нього прилаштували дві щогли, а на парусах намалювали веселого роджера. Та задумка була спорудити бойовий корабель тож тут прийшлось повозитись довше. Латунні трубочки знайшли швидко, після війни усякого металобрухту було навалом. Вісім відрізків по 10 см. Набили порохом та закріпили з обох сторін бруса. Це були гармати між ними проклали ґнот змочивши його гасом. Все. Корабель був готовий до бою. Підпалили ґнот і шовхнули корабель на середину озерця. Боже праведний яка здійнялася стрілянина. Ми мерщій у дерезу поховались чекаємо коли скінчиться бій. Коли це чуємо тітка Оля, це мама Льови та Додіка лементує біля кущів. Хлопці похнюпившись вилізли з чагарників і тітка Оля погнала їх лозинякою додому. Незабарився зявився і мій батько та я завчасно зник з поля бою і заховався дома к кукургузі. Думав може минеться та де там. За якихось 15 хвилин у дворі зявилась могутня постать дільничного Гаркавенка. Та якщо хтось думає шо мені так і минулось? Так ні *** та спина довгенько боліли від батькової науки та сумували ми не довго. На початку пятидесятих років у Лохвиці ще небуло електричного освітлення вулиць тож о шостій вечора темінь хоч око виколи. Біля нашої хати росли два величезні осокори так у жовтні місяці листу було навалом. Одного разу ми із сестрою грались на лужку біля хати у тому листі. Час від часу проходили поодинокі перехожі. Дивлячись наних сестрі забрела у голову авантюрна ідея. - Давай , каже виріжим з гарбуза чортика, уставимо туди свічку та налякаємо кого-небуть. Дурне діло не хитре. За якихось двадцять хвилин два гарбуза перетворились на чортиків. Ми сховались у канаву коли чуємо хтось іде, а темінь.. непроглядна. От ми піднімаємо тих чортиків над канавою та так протяжно оооо…й. наразі тиша ну ми звичайно ж у сміх, потім чуємо що жінка що йшла каже - Хух. А потім додала, от бісові діти так налякали шо я аж упісялась, а мені ж іще іти через сосну. З нашої останьньої пригоди зі стріляниною на озерці минуло майже три місяці і ми з Львою та Зямою знову зібрались у лабіринтах дерези та бузку. Батьківська наука уже трішки забулася тож ми були готові до новихпригод. Зяма нам підкинув нову ідею. - У мене , каже він, дід такий противнющій шо від нього немає ніякого спокою і те йому не так і це от якби його налякать шоб знав як.- Тюуу…, кажу, в мене є пророзиція ну і розказую їм про страшилку з чортиками. Хлопцям сподобалось і ми почали обговорювати план дій. Зяма лишився дома а ми з Льовою накрилися білим. запалили свічки в гарузяних чортиках і стукаємо у вікно. Так і шо ви собі думаєте дід злякався? Ага злякались ми з Льовою і ледь не напудили у штани бо дід вистромив у форточку бердалку та як бабахне ми так і попадали з переляку. Та рачки на своїх чотирьох дали дьору. Після цього випадку ми з Льовою, Додіком та Зямою більше, такби мовити,не співпрацювали. І я так думаю після надто серйозної виховної роботи їхніх батьків. На той час я здружився з Вовчиком та Шуріком, вони жили теж неподалік. Нові друзі, нові пригоди, нові спогади про заповітні стежки нашого дитинства
