Колись любила читать казки,
Тепер вони вже не для мене,
Бо там щасливі всі розв"язки,
Але в житті усе буденне.
Та де шукать тепер те щастя,
І радість зникла без сліда.
Знайти тепер їх нам не вдасться,
Бо навкруги одна біда.
Про те, що мріємо - не буде,
Пройдуть зневірені роки.
Бо хочуть знищить нас приблуди,
А ми їх терпим помилки.
До сонця їм все ж не дістати,
Короткі руки, малий хист.
Та землю можуть все ж топтати,
Хоч мають так короткий зріст...
Та ні! Візьму цікаву казку в руки,
Про Правду й Кривду на землі.
Повчуся з неї я науки,
Чи довго жить в такій імлі?...
Не падать духом, бо ми сильні і ніхто нас не поставе на коліна! Бити їх хоч словом, а людям дарувати настрій! Правдиво та боляче написані слова, дорога Надюшко! Нам лишається тільки надіятися, що справедливість переможе!
Море Вам натхнення та гарного настрою!