*****
Зажурилась Україна-мати
За дітей: синів, дочок своїх,
Що вона повинна проводжати
На війну із ворогами їх.
Чи уже не досить настраждалась
За минулії вона літа,
Коли слізьми-кров’ю умивалась
Її земленька вовік свята?
Та невже її бо стороною
Не обходитимуть вороги,
Що вона кривавою ціною
Платить за усі свої борги?
Та які ж вона борги ті має,
Як вона війною ввік не йшла
В край чужий. Аж серце крає!
Завжди жертвою сама була.
І за те вона платити має,
Що нікому не чинила зла?
Справедливість де ж тут?! Та немає!
Й повік майже з нами не була.
Та надіюсь, вірю я та знаю,
Що таки прийде жадана мить,
Що також в моїм коханім крáю
Сонце згоди, миру заблищить.
Замість куль і вибуху гармати,
Буде чуть дітей веселий сміх,
Після горя, що прийшлось зазнати,
Запанує мирний час для всіх.
Лиш здаватись ворогу не треба,
До кінця слід битись до пуття
В ім’я щастя, мирного всім неба,
За Вкраїни світле майбуття!
Євген Ковальчук, 21. 08. 2019
