|
“Опять вы, гордые, восстали
За независимость страны,
И снова перед вами пали
Самодержавия сыны,
И снова знамя вольности кровавой
Явилося, победы мрачный знак,
Оно любимо было прежде славой:
Суворов был его сильнейший враг.”
М.Ю. Лермонтов.
Пролог
Згустилась темрява росії,
Над краєм рідним прадідів,
Гнівиться, біситься в безсиллі,
І ледве добирає слів,
І бреше, лається на волю,
Яка повік в серцях живе,
Заллявши нашу землю кров’ю,
Війною знищуючи йде,
По селам, і містам. В руїну
квітучий рай перетворив,
І нищить, кривдить Україну,
Звір, нелюд, нехрист злий.
**********************
Идут войною, сеют смерть,
Клятвопреступники законов
Земную сотрясая твердь,
А в небе чёрные вороны,
Предвестники беды-войны,
Клюют печёнку Украины,
Стреляют подло в наши спины,
Их крики дикие слышны,
Все громче, глуше, всё сильнее.
Над городами вой сирен.
Пожар войны всё горячее,
Антихрист там восстал с колен!
Там Солнце «Смерчем» заслоняют,
Рвут с корнем Божью красоту,
И как Христа нас распинают,
Распни, распни, его, - «ату!»,
Кричат с трибуны глашатаи,
А плебс не ропщет и молчит,
Там даже псы уже не лают,
Там даже совесть не кричит.
Там все потоплено во мраке,
Победобесия хулы,
Там торжествует ложь и враки,
Там все враги: пиндос, хохлы…
Там нет свободы человеку,
Так много дней ночей и лет.
И честь, и вера слиты в реку.
Померк во мраке правды свет!
Там человеческая сущность,
Стоит, раздета догола,
И обнажает её глупость
Вражды, как Божия хула.
Война разносится проклятьем
На тех, кто возжелал свобод,
Враг, "кантемировскою" ратью,
Стоит у Золотых Ворот.
Там крик о помощи не слышат,
Закрывши наглухо сердца,
И тяжело все как-то дышат
В предощущении конца.
А на костях героев павших,
Устроив свой кровавый мир,
Шагают шовинисты маршем,
С истошным криком:
- «Тут всё наше!»,
«Крым и Донбасс!»,
«И Харьков даже!» …
Воришка,
гордый мелкой кражей.
Так всё банально.
Бес прикрас…
Козацьку волю найріднішу
Чужинський чобіт сплюндрував,
І у в’язницю найтемнішу,
Від світла проміння сховав.
І кров народу п’ють тварюки,
Ті божевільні вороги,
І в тій крові по лікті руки,
Там навіть кров на корогві.
В церквах освячують культ крові,
Там, на розп’яття, на хресті...
Культ смерті в них – то культ любові,
Культ особистості. В житті,
Там культ насилля і безсилля.
Жебрак і раб і багатій,
Впереміш все, смердючий рій.
Під час чуми святковий стіл,
Під час війни свята, весілля.
Божок кремлівський – Радзівіл,
Нову оголосив війнушку,
Скликає раду слуг-господ,
Завезли зі всіх кінців заброд,
Залізо різне: таки, пушки,
Дірки свердлять для нагород…
Країна, б’ється за свободу!
Згорить кремлівські вождь в огні;
Від гніву нашого народу,
В довготривалій боротьбі,
В імлі кривавих боєзіткнень,
В диму звитяжних бойовищ…
Захистимо, врятуєм рідних,
Вперед, до зброї всі, скоріш!
І Україна буде вільна!
І знищимо усіх заброд!
А ти стій вічно на колінах,
Немитий, проклятий народ.
ID:
943399
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 27.03.2022 19:39:03
© дата внесення змiн: 30.03.2022 14:00:40
автор: CONSTANTINOPOLIS
Вкажіть причину вашої скарги
|
