Купажую вітри і спиваю із променем сонця,
На краєчку тюльпанного келиха присмак весни.
Квітень знов одягає дерева у білі суконця,
І гойдає думки, мов на річці дніпровій човни.
День мене заплітає в обійми нових сподівань,
І кульбаби осонцений цвіт знову мрії розкрилить.
Очі кольору суму, захочуть нових поривань.
Ген, у небі не птах, то остання печаль моя квилить.
Я вдихаю фіалкову ніжність, п'янію від солоду,
І здається, що в мене сьогодні квіткове застілля.
Купажую вітри, які трішки навіюють холоду,
Та поезії нові свої випускаю з підпілля.
Як же тішуся квітнем, рядкую пером журавлиним,
Не викошую трави очима — впадаю у них.
І здається, що наче життя не розкреслене клином,
І я дихаю щастям, бо немало його у весни.
28.04.2021
Віктор ОСТРОУХ
