Батько обожнював сина,
Навзаєм любив його син.
«Спіткала біда Україну!» –
Почули обидва з новин.
Покликали сина до війська,
Пішов за ним батько й собі.
Чума розповзлася російська –
Матуся день-ніч при мольбі.
Скрізь вибухи – небо палає,
А батько для сина, мов бронь.
Світає, темніє, світає –
Не має спочинку вогонь.
Прогнали думки, наче мухи,
В атаку – на ворога, в бій!
Обидва вони – відчайдухи,
Вони ж на землі, на своїй!
Син бачив, як цілились в батька,
Собою його затулив…
Привиділись мама і хата,
Й дівчина, яку так любив.
На цьому скінчилось видіння,
А очі – такі голубі…
А в батька – німе голосіння:
Він це не пробачить собі!
«Немає, нема більше сина!» –
Ридає душа на весь світ.
З ним плаче свята Україна
І Бог біля райських воріт.