|
В тихим полі розмовляє вітер із травою,
Їхній шепіт на світанку - мов відлуння бою.
Лиш стоять кургани тихі, стоять у зажурі,
Споминають про події і часи минулі.
Споминають, як колись тут гармати ревіли,
Як топтали коні землю, як шаблі дзвеніли,
Як горіло все навколо, кричало від болю,
Як колись тут, в цьому полі, боролись за волю.
З того часу вже минуло не одне століття,
Всі забули, мов не було, ті страшні жахіття.
Вже давно ніхто пшеницю й жито не збирає,
А вітряк, самотній в полі, більше не літає.
Заросло все бур'янами, волошками й маком,
Млин погнив, зламались крила, покрилися прахом.
Залишається старому мріяти й хотіти,
Щоб наввипередки з вітром, вгору полетіти.
Так стояв багато років, про нього забули,
Весь в думках, солодких мріях, спогадах минулих.
У щілинах сухих балок птахи гнізда звили.
Час минав. Аж коли раптом у дзвони забили.
Заревіли скрізь гармати, тишу розірвали,
Знову ці лихі снаряди поле розорали.
Почали з усіх околиць постріли лунати,
Посадили в землю кулі, хто їх буде жати?
А вітряк стояв і слухав. Якби міг - заплакав.
Скрізь вогонь, земля палає, зайнялися злаки...
А коли все закінчилось, затихло навколо -
Млин старий, крилом махнувши, звалився додолу.
09.06.22
ID:
950048
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Воєнна лірика
дата надходження: 09.06.2022 14:43:42
© дата внесення змiн: 09.06.2022 14:43:42
автор: grotath
Вкажіть причину вашої скарги
|
