Всі миті поволі вмирають, складаються у роки,
І там, де були розмови - тепер лиш найдовші гудки,
І там, де стелились дороги - тепер сплетіння канав,
Завершені епілоги під блиски примарних заграв.
Десь чути мовчання річки і дихання мертвих рибин:
Вже час давно підніматись із найглибших своїх глибин.
Світ повис униз головою, де слабкість вищий трофей:
Вже час не повертатись туди, де не існує дверей.
Леліяти власний квітень, садити омріяний сад:
Зійдуть вишні і абрикоси, троянди і виноград.
Писати листи у майбутнє, не озиратись на час,
Лиш зорі ці вечорові зрадливо шепочуть про нас..
Леліяти власний квітень, садити омріяний сад:
Зійдуть вишні і абрикоси, троянди і виноград.
Писати листи у майбутнє, не озиратись на час... Тільки так! Дякую, Квітко Надії. Квітнути!
Гарно! 
