Ковток повітря , зхоплений губами,
На повні груди , прям до хрипоти.
Усе пливе в очах кругами,
Як добре було випірнуть з води.
Легені ,аж риплять від насолоди
І кисень кров по венах розганя.
Пульсують скроні, ну а темна во‘да ,
До берега тебе вже піднесла.
Відчувши дно із глини під ногами,
Вже навіть серце стало менше калатать.
На берег впав , немов зв"язали ланцюгами.
Бо так прекрасно ,на твердій землі лежать.
Хвилин із п"ять минуло, просто дихав...
Спокій прийшов.Все стало , як колись.
Запах трави,уже давно не нюхав.
І за життя тихенько помоливсь.
Здається вітер дмухнув геть не схоже.
І небо стало більш синіше.
А думки в голові , якісь ясні і не ворожі
І на душі на радість спокійніше.
Загроза зникла, впевненість прийшла.
Можливість дихати іде ,як за потрібне,
А десять лиш хвилин назад,
Ковток повітря був життю подібний.
І так усім , ми дорожим лише тоді,
Коли без нього зовсім не можливо.
Та й то на мить , бо у собі
Не розумієш ,Що ? Коли важливо ?
Тож вранці , пробудившися від сну,
Зроби ковток повітря на всі груди.
Закривши очі, думай про весну,
Бо кожна мить життя- це ніби чудо.
8.05.2022р.Олександр Степан.
