Я їду,рідна, їду звідтіля!
Тебе вдихнути у легені знову,
Стражденна, світла, створена з любові,
Моя вишнева, затишна земля!
Безжальний кат снарядами жбурляв,
А ти – молилась: досить, досить крові!
Я їду, мамо! Щастя – аж до хмар,
Душа співати українське хоче,
Так скучила за рідним я куточком!
Всі відповіді знаєш ти сама:
Від тебе в світі кращої нема!
Тут вірять і чекають, люблять точно!
Я їду. Кажуть, що зарано це,
Ще світ нівечать руйнівні ракети,
Не бачила в житті страшне таке ти –
Вкривають сльози змучене лице.
Та серед долі чвар і хитросплетив
Ти пахнеш степом, вітром, чебрецем…
Твої шовкові, в пшеницях, поля
У сонячній мрійливій голубіні.
Зворушливо дитя своє обіймуть,
Яке давно доросле – не маля,
Моя блакитноока Україно!
Я їду, мамо, їду звідтіля!