Моїм близьким
Навіює охлялим вітровієм
Вечірню прохолоду з вишини.
Над обрієм зоря рожево мріє,
Купаючись в туманах далини.
На вулицях у міста безголоссі
Засвітять ось бадьоро ліхтарі.
Годинник скоро цілу проголосить,
Дзвіниці розгукаються старі...
Велично поздіймалися костели,
Шпилями рвуть небесне полотно.
Сиджу в своїй кімнаті невеселій
І жвавий, і приморений водно.
Навколо очепурені будинки,
В подвір'ях прохолодна благодать.
Листвою припорошені стежинки –
Приємно наодинці там блукать!..
Та хочеться усе ж мені додому,
Пройтися у вподобаних місцях,
Зігнати в колі друзів сіру втому,
Щоб усмішка припала до лиця.
Пригадую собори в позолоті,
Над Києвом бузкові вечори –
Втопає серце страдно у скорботі
За втіхами пройдешньої пори.
Зріднився я із любою землею,
Закоханий в привілля дивний чар.
Не бачившись подовгу із ріднею,
Несу розлуки прикрої тягар.
Тебе не вистачає, рідний краю!..
Не буду опустивши руки скніть –
Вернуся, тільки сили назбираю,
І знову у душі засяє цвіть.
Обтяжливий неспокій я відкину,
Бо вірю у нового щастя час!..
І впевнений, кохана Батьківщино:
Ще стрінуся з тобою і не раз!
23/24.ІХ.21 р.
Чудовий вірш! 
