Поки ще сонце пестить луки
Й тумани білі не злягли,
Впірну в пташині перегуки
На крутім березі гори.
Кану в люстерко чудотворне:
Кругом божественна краса.
Яскравий промінь радість горне
Й кладе на воду небеса.
Озерна гладь малює осінь.
Природа творить чудеса .
Вербові кучері волосся
Змочила вранішня роса.
Навколо тиша застигає,
Вода дзеркалить краєвид..
І у ній казка оживає,
Немовби полотна розкид.
Іду по стежці берегами
І зачаровує пейзаж.
На сяйнім плесі промінцями
Виблискує вогнів міраж.
Ще на деревах золотиться,
Хоч по лаштунках млявий лист.
В бляклій траві ледь зелениться,
Та осінь зберігає хист.
Збігаю із горба в долину,
Й заходжу у казковий ліс,
Та обминаючи соснину,
Я потрапляю на див зріз.
Малесенька частинка раю
Із тих Карпатських полонин,
Які із давна пам’ятаю -
Край всеукраїнських перлин.
Древній провулок з деревини
Майстерно в витворі ожив.
Так, начебто, живі картини
Руками майстер сотворив.
Тут млин прадавній, й молодиця,
Мов мавка, дивиться в розріз.
У закутку стара криниця
Вп’ялась коромислом у зріз.
Ось дерев’яная хатина
Красується серед кущів.
Й вже зачекалась. Павутина
Аж звисла в гущині хащів.
Заходжу, й душу дух проймає:
Розстелені скрізь килими…
Глядь, скатерть вишивкою грає,
Й стільці стоять з накидками.
Пахтить повітря деревною
Та з свіжістю вдихається.
Тут вабить око давниною
Й легко відпочивається.
Охристе листя проміниться,
Заволікаючи стежки.
А зверху позолота ллється
Й веде доріжка навпрошки.
Занурюсь мить у свої мрії,
В природі розтворяючись.
Й по золотім пройдусь сувії,
В ту осінь обгортаючись.