Край моря, на одному з узбереж
Я слухав шум вечірнього прибою.
І був ущент спустошений журбою,
Мов лука після полчища пожеж.
Недавно бо, здолавши версти стеж,
Зустрівся за кордоном із тобою.
Сказала ти зійти з дороги бою,
Бо там життя із другим проведеш...
Й дарма щось намагатися змінити,
Як марно поливати зсохлі квіти
Чи дмухати на присок, що дотлів...
Та все ж нехай від долів до захмар’я
Бринить і далі мій натхненний спів
Про те, як я тебе кохаю, Дар’є!..
28.ІХ.22 р.
Від чого мені сумніше?
Від вашого нерозділеного кохання, чи від того, що пори року скінчилися, й це останній сонет?
Й від того, й від того.
Пам'ятайте, краще пережити нерозділене кохання, аніж те, яке було взаємне, а потім стало нерозділеним.
Вкотре повторю - браво! Дякую.
Дякую Вам за приємні слова, радий, що Вам сподобалося) Згоден з Вами, в будь-якому з випадків це завжди важко і сумно. Принаймні трохи радий, що ці мої переживання виливаються у рядки поезії, стаючи чимось більш кращим
В полоні я глибоких почуттів... 
