У дивний час живемо, друзі...
Такі знецінені слова.
Ховаєм совість у кольчузі,
аж глип - а совісті нема.
У дивний час по дивнім світі
крокуєм з дивними людьми.
А що ж напишемо у звіті,
поставши ТАМ - під ворітьми?
"Я жив, робив, тікав щосили
від себе, Бога і людей...
Пхав ніс туди, де не просили
і спльовував усе - з очей..."
А, може, краще...слів не треба,
нехай же мовить щось душа.
Вона, мов птах, усе до неба!
Ти бездиханний, та жива
вона і вічна. Дивні, дивні
переполохані думки -
безмовні, часом деструктивні -
вогню колючі язики.
У дивний час чекаєм чуда,
а що ж для чуда робим ми -
поблідлих слів крихка споруда,
що зветься дивними людьми?
...а таки крихка, як і все сьогодення! 
Гарні міркування. 
