Кошмар
Мені сьогодні наснився сон,
В якому, крізь вузьку шпарину,
Виповзла з шафи, мов скорпіон,
Чорна кицька з обличчям людини.
Вигнула спину свою, як дугу,
Хвіст позаду трубою стовбичить.
Голову в бік повернула свою,
І подивилась мені прямо у вічі.
У нелюдських вертикальних зіницях,
Палахкотіли ненависть і лють.
Наче в бездонних пекла криницях,
Хлюпала, билась розпечена ртуть.
З гострими іклами пащу відкрила,
І засичала, мов тисячу змій.
В тому сичанні диявольська сила,
Страхом скувала увесь розум мій.
Марно прокинутись я намагався,
Сили не стало стиснути кулак.
Серце завмерло і пульс обірвався,
Хто ти примаро і звуть тебе як?
Наче почула вона мою фразу,
Пазурі блиснули сяйвом страшним.
Вся підібгалась, напружила м’язи,
Стрибнула… і розчинилась як дим.
Криком німим захлинулась горлянка,
Не у вісні я кричав – наяву.
Очі уже не стуливши до ранку,
Так і пролежав, не в змозі заснуть.
Котик сіренький під боком муркоче,
Добре, що то лиш сон був страшний.
Тільки вдивляюсь я кожному в очі –
Раптом побачу той погляд лихий.
