*****
Пливуть собі хмарки,
А вслід мої думки
За ними теж пливуть.
У небі ж довга путь,
Мов килим, пролягла.
Удаль вона вела.
Куди? Ніхто не зна.
Не каже нам вона,
Куди ж бо приведе
Того, хто нею йде
Або пливе, летить
Спокійно чи то мчить,
Не знаючи куди,
Лишаючи сліди
На випадок, якщо
Загубиться. А що?
Усяке може буть.
А так його ж знайду́ть,
Аби в самотині
Не нудитися, ні.
Хоч обертом, бува,
Іде вся голова
І хочеться, мов птах,
Літати в небесах,
Лишивши на землі
Усі людські жалі,
Які до нас ураз
Приходять безліч раз;
Я між людей родивсь
Й помру між них колись.
Євген Ковальчук, 26. 11. 2019