Співала ти тоді зі сцени для народу,
Що на святки прийшов послухати той спів,
І я межи людей зворушений сидів,
П’ючи усі склади, неначе з медом воду.
Життя мойого шлях початись мав лишень,
Родились і росли мої найперші мрії,
Яким було колись умерти в моря хвилях
Чи підживить слабкий собою в ніч огень.
Аж ось, уже саму, я знову споглядаю
На святі восени тебе у квіті літ,
І бачу зміни всі, що нас сікли роками;
Та спів лунає твій, незмінно-чарівний,
Що вже не мед несе, а кислий присмак жалю,
Який так само п’ю у цю блаженну мить.
