За N тисячу миль,
кілометрів чи верст,
вихваляючись
навичками убивати,
про війну ти говориш,
немов би про квест,
що на всіх і на вся
морпіхоті плювати.
Причепивши на лоба
крапчастий берет,
ти презирливо цідиш
крізь скривлені губи,
що готовий хоч зараз
в літак та вперед,
бо цілований в лоба,
і Бог тебе любить.
Що тобі не звикати
до куль та виття
мін, снарядів, сирен
та ниття новобранців,
що багато пройшов
ти боїв за життя
без подряпин, та входиш
в когорту обранців...
Що ж прийди, постріляй,
якщо вдосталь снаги,
тільки май на увазі,
що нам теж начхати,
які навички мають
та стаж вороги, –
ми безжальні до зайд
що прийшли нас вбивати.
Не елітні війська:
серед нас вчителі,
роботяги, контрактники,
тероборона...
За свободу своєї воюєм землі,
а тому і крапчасті нам
не перепона.
Ми вгризаємось в землю,
як піт в нас та дим,
ми воюєм за край свій,
за дім, за родини...
Ти прийшов нас вбивати...
Помри молодим,
тільки в нас в дефіциті
для зайд домовини.
Майстерно передані почуття!
дякую.
