Я вже звикла тримати дистанцію,
Звикла боронити себе від інших.
Але як виявилося,
не обов’язково то все було.
Можна було по простому,
можна було по іншому.
Можна було …
та чьомусь ніхто не сказав раніше:
Що ми всі люди… і всі до біса вразливі,
Що я не одна така надтосхиблена, емоційна.
Що щирість здатна змінити світ,
А страх здатен відкрити силу.
А я все будую стіни, й по звичці
Чіпляю пастки, точніше роблю роботу
Над помилками, вивчаю пастки
в які потрапляла сама раніше.
Щоб чітко розуміти і чітко бачити,
Щоб бути міцніше, щоби щось значити.
А треба лиш просто дозволити собі жити
Приймати помилки й дозволити їх робити.
