Вкриті снігом схили гір іще дрімають,
Вітер заколисує смереки сонний стан,
А на папороть, від осені зів’ялу,
Звільна світанковий опускається туман.
Обережно сонний ліс його вдихає
І смакує свіжий запах справжньої весни.
За деревами далеко спочиває
В тихім місці голуба́́ безодня – Синевир.
Знає він, – не довго вже Карпатам спати,
Знає, скільки днів іще лишилось до тепла.
Він глибокий, древній, таємничий, гарний,
Чарівливо відбиває вроду всю Карпат.
Синевир – природне чудо України, –
Нерозгаданий в безмір’ї чистих вод своїх,
Кришталевий, заворожливий, спокійний,
Зі своїх ніколи не виходить з берегів.
Що у тій воді, і де вона взялася?
Чи то Сині юної дівочі сльози й сум?
То ж вона на березі разом з коханим, –
Синь і Вир лишились назавжди стояти тут.
20.10.2015
