Місто, грозами травневими умите,
із зеленими чупринами дерев,
де лискучі тротуарні мокрі плити,
як драконова луска, блищать тепер.
Навіть, як буває на душі тривожно,
місто гоїть рани і дарує мир.
А коли стає вже зовсім кепсько – можна
мріяти на березі під плескіт хвиль.
Затишно, спокійно, тихо біля річки,
і не хочеться нікуди звідси йти.
Хоч у нас тепер війна, і кров, і біди,
та ніде нема весняних днів таких,
де повітря пахне свіжою травою,
ароматами конвалій та бузку,
і дощів з веселкою над головою,
й чути вітру ніжну пісню шепітську́.
І таких людей ні на одній планеті
не знайти, які приймуть твій біль, як свій,
і очистять душу, і зігріють серце, –
а пліч-о-пліч ми здолаєм ворогів!
04.01.2016
